Чому культура критично важлива

Але давайте спершу все ж таки про цирк. Багатьох людей обурило саме те, що серед сотень інших не менш важливих професій влада дає бронювання акторам, дресирувальникам, гімнастам й іншим працівникам цирку. Чому саме вони, а не програмісти, наприклад, чи технологи , механіки, агрономи?

Насправді кожен спеціаліст критично важливий для економіки і розвитку країни загалом і питання, наскільки справедливим є вибір професій для бронювання, залишається за урядом. Однак нечесно буде й казати, що працівники цирку чи диригенти, чи артисти балету, чи будь-які інші діячі культури не є критично важливими для держави. Тому що вся культура важлива. Це наша ідентичність, це одна з тих речей, за яку ми сьогодні боремося та якої нас хочуть позбавити вороги.

Багато діячів культури – актори, режисери, співаки, художники, письменники та інші – вже долучилися до лав Сил оборони й стали на захист України. І, на жаль, багатьох із них, справді видатних людей, ми вже втратили. Я, як і мільйони інших українців, неймовірно вдячний їм за їхню мужність і титанічну роботу в надскладних умовах. Дехто з них боронить нашу державу вже понад два роки, а хтось навіть більше, і несправедливо, якщо тільки вони продовжуватимуть це робити. Але, знову ж таки, це питання в компетенції влади.

Водночас культура не має ставати на паузу, а навпаки, активно розвиватися. Ми нарешті позбулися впливу російського імперіалізму й присутності «культурного продукту» ворога на нашому ринку. Тому зараз якраз маємо найбільший шанс на просування свого, українського. Прикриватися тезами «У нас війна, яка культура!» не можна, бо інакше всі наші досягнення за останній час нівелюються, і після років боротьби за свою незалежність та ідентичність ми повернемося до того, що було раніше.

Яскравим прикладом став наш книжковий ринок, який за останні два роки дуже змінився та виріс. З’являються нові видавці, кількість книгарень зросла майже вдвічі, а наклади видань українських авторів вийшли за межі однієї-двох тисяч примірників. Це малі показники, якщо порівнювати з ринками Польщі, Чехії, що вже говорити про інші країни. Але вперше за останні тридцять років видавничий бізнес активно розвивається попри багато викликів.

Одна з головних проблем – нестача працівників, особливо в друкарнях. На поліграфічних підприємствах працюють переважно чоловіки, частина з яких стала на захист країни або почала волонтерити, а нових людей у галузі небагато. Дефіцит кадрів уже відчутний, і з часом він лише посилюватиметься. Зрештою це призведе до того, що черга на друк знову буде великою, вартість поліграфічних послуг зросте, а якість, навпаки, знизиться. Ми зможемо опинитися в ситуації, коли друкувати буде нікому, і тоді люди знову повертатимуться до російської літератури та піратських електронних видань.

Без розвитку культури ми не зможемо перемогти на інформаційному фронті. Дехто може не погодитися з твердженням «інформаційний фронт». Так, основний фронт у нас один, протяжністю в сотні кілометрів, і маємо робити все, щоб зупинити й вибити ворога насамперед там. Але погодьтеся, якщо існує таке поняття, як «інформаційна війна», то десь має бути і її фронт – або будь-яке інше означення для протистояння в інформаційному полі.

Нині росіяни мають там значну перевагу. Навіть попри війну та весь той терор, який вони чинять в Україні, кількість прихильників російської культури чомусь не стає меншою. Люди продовжуватимуть читати Достоєвського, слухати Чайковського, боротимуться за права на переклад і перевидання книжки російського «опозиціонера», а потім ще й запросять росіян на урочистості з нагоди річниці висадки в Нормандії...

Водночас лише після початку війни нарешті звернули увагу й на Україну. На Заході побачили, що в нас також давня історія, неймовірна культура й традиції, що ми маємо багато талантів серед наших сучасних письменників, музикантів, режисерів. Тому надзвичайно важливо, щоб ми продовжували брати участь у різних фестивалях, преміях, книжкових ярмарках, давали власні концерти. Адже так ми нагадуємо про себе та виводимо Україну на перші шпальти іноземних медіа. Це культурна дипломатія, після якої, до речі, також ухвалюються нові пакети військової та гуманітарної допомоги. А ще ж можна згадати про величезні донати з-за кордону від звичайних громадян, які теж надходять якраз завдяки активній діяльності українських культурних діячів.

Тому вся культура, і цирк також, критично важливі для нашої держави. Бо від ворога ми захищаємо не лише території. Ми захищаємо ще й нашу ідентичність, наші традиції та нашу українську націю загалом.